В одній із віддалених провінцій Піднебесної, поетично іменованій Землею трьох туманів*, серед рисових полів і карстових гір жив такий собі Цзян Чі. Від багатого дядечка, який не мав дітей, він успадкував велику суму грошей. А оскільки Земля трьох туманів славилася своїми чудовими чаями, немає нічого дивного, що вирішив він відкрити чайну крамницю і зробити її найкращою в провінції. Він любив чай і знав усі тонкощі чайного дійства. У його крамниці були найкращі чаї і ціни на них були нижчими, ніж в інших закладах, де купували і пили чай. Але чомусь покупців у нього було менше.
*Примітка: Китаю.
**Примітка: я не знайшов у Китаї місця, що носило таку назву. Але таке місце є в горах на Півночі Таїланду – так іменуються околиці міста Ме Хонг Сона через особливості місцевого клімату.
Одного разу в гостях у Цзян Чі був відомий мудрець Сін Цзи.

• Скажіть, Учителю Сін, чому в моїй крамниці менше покупців, ніж у Лу На, Ян Сюня і Сима Сянжу? У мене точно такий чай як у них, а ціни навіть нижчі. Але справи у них йдуть краще. – запитав гостя Цзян Чі.
• Вся справа в тому, що ти господар крамниці, а вони Майстри чаю. Вони знають Шлях чаю. Сходи до них, повчися у них. Може і ти станеш Майстром чаю.
  Найближче до будинку Цзян Чі була лавка Лу На. До сусіднього селища, в якому проживав цей Майстер чаю, було всього кілька годин пішого ходу.
  Лу На радо зустрів гостя. Вони чудово провели час за бесідою про музику і літературу. Але головного – Секрету чайної майстерності Лу На так і не відкрив.
• Я тільки Майстер Чаю. Я не вчу Шляху чаю. Якщо ти хочеш вчитися йому, вирушай на Небесну скелю. Там на самоті живе Вчитель чаю. Я вчився у нього.
  Цзян Чі провів у гостях у Лу На три дні. Він сподівався зрозуміти, що ж той робить інакше. Але ніяких особливих відмінностей не було. Крім однієї – чайна крамниця Лу На була прямо біля дороги, що з’єднувала Землю трьох туманів з іншими провінціями Піднебесної.
  Повернувшись додому, Цзян Чі побудував біля дороги нову чайну крамницю. Покупців побільшало, але зрівнятися з Майстрами чаю він все одно ніяк не міг. Тоді він вирушив у нову подорож.
  До селища, в якому жив Ян Сюнь, він їхав три години на ослику. Майстер чаю зустрів його радо. Вони пили чай в альтанці біля підніжжя гори посеред бамбукового гаю і розмовляли про поезію. Але головного – Секрету чайної майстерності Ян Сюнь так і не відкрив.
• Я тільки Майстер Чаю. Я не вчу Шляху чаю. Якщо ти хочеш вчитися йому, вирушай на Небесну кручу. Там на самоті живе Вчитель чаю. Я вчився у нього. – повторив він слова Лу На.
  Цзян Чі провів у гостях у Ян Сюня три дні. Він сподівався зрозуміти, що ж той робить інакше. Але ніяких особливих відмінностей не було. Але будучи людиною спостережливою, Цзян Чі звернув увагу на одну деталь. Багато покупців купують не тільки чай, а й різні солодощі. Ян Сюнь зважував, наприклад, цукрові кульки зазвичай трохи менше, ніж потрібно, а потім додавав ще кілька. Покупцям же здавалося, що він насипав їм трохи більше, ніж потрібно. Приблизно так само він чинив і з чаєм. Цзян Чи подумав, що сам він чинить інакше, тих самих цукрових кульок насипає більше, а потім прибирає зайві.
  Повернувшись додому, він став використовувати метод Ян Сюня, і покупців у нього додалося. Але зрівнятися з Майстрами чаю він все одно ніяк не міг. І Цзян Чі вирушив у нову подорож.
  До селища, в якому жив Сима Сянжу, у якого чайні справи йшли краще, ніж у всіх інших, він добирався верхи п’ять годин. Майстер чаю зустрів його радо. Вони пили чай в альтанці посеред лотосового озера. Сима Сянжу читав свої вірші та грав на флейті. Але головного – Секрету чайної майстерності Майстер чаю так і не відкрив.
• Я тільки Майстер Чаю. Я не вчу Шляху чаю. Якщо ти хочеш вчитися йому, вирушай на Небесну кручу. Там на самоті живе Учитель чаю. Я вчився у нього. – сказав він те саме, що Лу На і Ян Сюнь.
  Цзян Чі провів у гостях у Сима Сянжу три дні. Він сподівався зрозуміти, що ж той робить інакше. І він зазначив, що Сима Сянжу був великим знавцем чаю. Він міг годинами розповідати про той чи інший сорт і в його розповіді безпосередні поради щодо кращого заварювання чаю перемежовувалися легендами та поетичними рядками. Послухати його приходили люди навіть із віддалених провінцій Піднебесної.
  «Ось головний секрет – знання про чай» – вирішив Цзян Чи і повернувшись додому взявся за вивчення всіх відомих на той час трактатів про чай. Через якийсь час про нього пішла слава, як про великого знавця чаю. Покупців у нього побільшало. Але зрівнятися з Майстрами чаю він все одно ніяк не міг. І Цзян Чі зрозумів, що якщо він хоче стати Майстром чаю, то без подорожі до Небесної скелі не обійтися.
  Їхати довелося довго. Біля підніжжя гори з конем довелося розлучитися – стежка була занадто вузькою. Та й стежка часом переривалася і доводилося дертися по камінню, ризикуючи зірватися в прірву. Цзян Чи пригадав, як батько говорив йому, коли він був ще зовсім маленьким: «Ти нічого не знайдеш у місцях, куди веде хороша дорога. Усе велике, що там коли-небудь могло бути розтоптано мільйонами ніг. До місця, де живе Велике, дістатися нелегко. Але воно того варте».
  Утім від цих спогадів легше йому не ставало. Сонце пекло немилосердно. Стежка то з’являлася, то зникала. Каміння під ногами обсипалося й котилося донизу, намагаючись прихопити з собою й людину. Було кілька місць, де Цзян Чі довго вагався, перш ніж пройти вузеньким містком над урвищем. Не раз і не два він лаяв себе за те, що вирушив у цей шлях, кінця якому не було видно. Тільки він сам знає чого йому коштувало продовжувати цей шлях до неба.
  За кілька годин після безперервного дертися вгору, знесилений Цзян Чі вийшов на велике рівне плато, всипане чайними кущами і деревами. Біля одного з кущиків стояв просто одягнений старий. У руках у нього був кошик, куди він складав чайні листи. Побачивши подорожнього, старий посміхнувся і попрямував назустріч йому.
  «Запитаю в нього дорогу до будинку Вчителя чаю» – подумав Цзян Чі. Але він настільки втомився, що не міг навіть повернути язиком. На пропозицію старого трохи відпочити і випити чашку чаю він із вдячністю кивнув.
  Вони пройшли в невеликий дерев’яний будинок. Старий розвів вогонь і заварив чай. Цзян Чі бачив усе це як у тумані, настільки сильною була його втома. Він насилу підвівся, щоб взяти чашку, яку йому простягнув старий. Але вже з першим ковтком чаю він відчув потужний прилив сил. Ще кілька ковтків і він уже міг розмовляти.
• Що це за чай шифу? – запитав він.
  *Примітка: шифу – вчитель.
• Це Твій чай. Той який потрібен тобі тут і зараз.
  Цзян Чі зрозумів, що це перший урок.
  Він уже повністю відновив свої сили. І ніяк не міг повірити, що сприяла цьому одна маленька чашка чаю.
  Старий тим часом зняв з полиці зі своїми чайними запасами невелику коробку з чаєм. Він відкрив її і дав Цзян Чі понюхати чай.
• Ти знаєш, що це за чай? – запитав старий.
• Звичайно, знаю. – відповів Цзян Чі. – Цей чай називається Сльоза імператора Цинь Ю. Я завжди його п’ю, коли мені потрібно підбадьоритися.
• Збадьоритися, кажеш. Подивимося.
  На смак, заварений старим чай був практично таким, яким його знав Цзян Чі. Але щось було по-іншому і чим далі, тим більше по-іншому.
  Замість очікуваного підняття тонусу і бадьорості, Цзян Чі відчув, як тіло його розслабляється. У свідомість, яка в одну мить стала безтурботною, краплями дощу залітали слова старого:
  «Дуже важливо ЩО заварюєш і ЯК заварюєш. Але набагато важливіше ХТО заварює».
  Якось тихо і непомітно Цзян Чи заснув. Коли він прокинувся, був уже ранок. Перед ним стояла чашка свіжозавареного чаю. Цзян Чі зробив кілька ковтків. Давно вже, може з самого раннього дитинства, він не відчував такої ясності, такої прозорості свідомості.
  Він низько вклонився Вчителеві чаю, який підійшов (а те, що старий і є Вчитель, він зрозумів ще після першої ж чашки чаю, випитої минулого вечора). Старий посміхнувся і сказав:
• І третій – головний урок – Шлях чаю не в чаї, він, як і всі інші шляхи – в тобі самому.
  
  Цзян Чі став одним із найвідоміших Майстрів чаю в Піднебесній. У п’ятдесят років він передав свою чайну крамницю синам і вирушив у мандри.
  
  Сергій Мазуркевич
  
  Дата написання: грудень 2012 року
  Дата публікації – 13.01.2025