Таїланд як держава сформувався відносно недавно. Принаймні, протягом історії існувало сім тайських королівств: Кхмерська імперія, Дваравати, Сукхотай, Аютія, Таїланд, Ланна та Нан. Останні два, будучи у залежності від Таїланду, формально приєдналися до нього вже у двадцятому столітті.

Складність написання статті про гареми тайських правителів полягає в тому, що достовірної інформації на цю тему дуже мало, якщо не сказати, що її немає зовсім. В інтернеті та ЗМІ тиражуються байки про сотні дружин короля Рами V (що, на мій погляд, є великим перебільшенням) та дев’яти тисяч жінок у гаремі короля Монгкута (пояснення цьому нижче), але чогось, що не викликає сумніву в достовірності, просто немає.

Тому розгорнутого нарису, такого, який можна зробити про гареми Китаю чи Стародавньої Індії, стосовно тайських гаремів очікувати не варто. Але щось зібрати по крупицям спробуємо.

Союз меча, орала та дхарми

Як і гареми в інших культурах, гареми тайських королів мали кілька основних функцій. Всі вони лежать у пласті людських інстинктів. Поряд із інстинктом сексуального цікавості та продовження роду, яким, як і будь-який нормальний чоловік, керувався монарх, були й інші більш важливі — і головний з них — демонстрація свого місця в соціальній ієрархії, підтвердження статусу.

З часів легендарного короля Сукхотая Рамкамхэнга правителі Сіаму символізували, скажімо так, союз меча, орала та колеса-дхарми. За індуїзмом, який передував на території Таїланду буддизму і став його складовою частиною пізніше, король був великим воїном-кшатриєєм (Маха Касат — тайск.). В той же час, згідно з буддизмом Тхеравади — король слідує законам Дхарми. І він же — батько (пхо — тайск.) для всього народу. У цій зв’язку варто звернути увагу на традиційний травневий ритуал Першої борозди (Церемонію Першого Плуга), коли король символічно оплодотворює народ Сіаму.

З тих пір королівська влада в Таїланді проходила і процес сакрализации (часи Аютії, коли був запозичений культ дева-раджи — короля-бога і король вважався аватаром бога Вішну), і процес часткової десакрализации (дев’ятнадцяте-двадцяте століття), але суть її залишалася тією ж — Король Таїланду — Батько нації. По суті, всі жінки країни — його дружини. Але оскільки, навіть при дуже сильному бажанні, з’єднатися з усіма підданими жіночого пола представляється вкрай важким, король задовольнявся гаремом, в якому були і дружини, і наложниці.

Дев’ять тисяч дружин короля Монгкута

Кількість жінок у гаремі, по всій видимості, обмежувалось тільки бажанням короля, його схильністю до сабайної складової характеру будь-якого з тайцев і його матеріальними можливостями. Так, особливо шанований у народі король Рама V (Чулалонгкорн) мав 92 дружини (за іншими даними 153 дружини). У його попередника короля Монгкута (Рама IV) було 39 дружин і 82 дитини.

А як же 9000 жінок гарему короля Монгкута, завдяки яким він регулярно потрапляє в рейтинги такі, як «Найкрутіші мачо в історії людської цивілізації»? Все пояснюється досить просто. У «Внутрішньому дворі» (так іменували гарем) королів Сіаму, насправді, могло бути і більше жінок. Це було, можна сказати, окреме місто, простір якого було закрито всім чоловіків, крім, зрозуміло, самого Короля.

Діти чоловічої статі могли проживати біля Внутрішнього Палацу до одинадцяти років. Інші чоловіки могли отримати дозвіл на відвідування цього жіночого міста лише у виняткових випадках і з ними завжди були жінки, які охороняли палац.

Не лише охорона, а й адміністративні, церемоніальні, судові функції – усі виконували жінки. Кухарі, покоївки, служниці, годувальниці — величезна кількість жінок була задіяна в гаремі, при цьому вони не були ні дружинами короля, ні його наложницями. Насправді, за його бажанням будь-яка з цих дам, могла перейти з розряду, наприклад, покоївки, в розряд наложниці чи дружини, і, треба сказати, що такі випадки траплялися. Але загалом ієрархія Внутрішнього палацу була суворою.

На вершині були головні дружини Короля знатного походження. Далі дружина короля залежно від знатності. Далі наложниці. І вже потім усі інші.

Коли якась із дружин короля народжувала йому дитину, вона отримувала окрему резиденцію для проживання зі своєю свитою.

Вочевидь були інтриги, особливо тоді, коли порядок престолонаслідування був дещо невизначеним. Так був час, коли спадкоємцем престолу міг бути тільки старший син головної королеви. Але на практиці внаслідок різних закулісних угод між придворними кланами цей порядок порушувався.

Гареми тайських королів використовувався не тільки для зовнішньої шлюбної дипломатії (яскравий приклад, одруження Рами V на принцесі Лан На (Ланна) Dara Rasami), але й для внутрішньої. Для знаті в різних регіонах Сіам було за честь віддати свою дочку в королівський гарем. Через них встановлювалися потрібні зв’язки, народжувалися союзи кланів. Власне, все це триває і зараз, може, не так витончено як раніше і, точно, не так явно.

А як зараз?
Формально, наскільки мені відомо, можливість мати багато дружин має тайський монарх і в наш час. У 1924 році був прийнятий Закон про престолонаслідування згідно з яким першим в лінії претендентів на трон є старший син монарха, що спочив, від головної королеви, тобто самим законом передбачається наявність і неголовної королеви.

Що цікаво законодавчу заборону на багатоженство для простих тайців було запроваджено ще за часів Рами V. Формально цей закон дотримується, що, втім, не заважає забезпеченим чоловікам, окрім основної дружини, мати ще й молодшу дружину (міа ною — тайськ.).

І хочеться окремо згадати найважливішу відмінність гаремів тайських правителів від переважної більшості гаремів інших правителів. Це відсутність євнухів. Чому практично скрізь євнухи були обов’язковим атрибутом гаремів, а в Таїланді – ні, сказати важко. Це тема окремої наукової роботи. Я не шуткую. Думаю, причин тут багато, і вони лежать не лише у соціально-історичній площині, а й у сфері етнопсихології. Але знову ж таки, ця тема ще чекає на свого дослідника.

Сергій Мазуркевич
Дата публікації української версії 11.11.2023