Селище Вашішт широко відоме серед індійських та іноземних туристів не тільки своїми гарячими джерелами в храмі на тому самому місці, де в сивій старовині мудрець Ваїштиха вчив найулюбленішого героя з усіх індійських епосів Раму (він же аватара Вішну) житейської та езотеричної мудрості, а й своїми водоспадами. Втім, скоріше одним водоспадом, куди всі туристи і ходять – Jogini warerfall.

Він великий та прекрасний. До того ж у ньому можна й викупатися, що деякі громадяни із задоволенням і роблять. Або повалятися на прогрітому сонцем камінні, що теж досить приємно. Ті, хто має сили трохи піднятися вгору (таких було зовсім мало раніше і не так вже й багато зараз) йдуть ще вище на другий рівень, туди, де за переказами в якомусь із прихованих від сторонніх місць і живе сама йогиня. Там ще красивіше і навіть можна спробувати підставити себе під найпотужніший потік води – збоку, звичайно, якщо під сам потік, то змиє і віднесе, пардон, тіло в Біас.

У свій час я звик купатися на першому рівні цього водоспаду вранці (відкрию секрет, у будні дні годин до 11 ранку там зазвичай нікого). І одного разу навіть урятував дівчинку 🙂

На водоспад прийшла ізраїльська родина. Мама з татом та п’ятеро дітей — усі дівчатка. Одна майже підліток, решта дрібні. Та, що старша перелізла з одного великого каменю на інший (а там не всякий дорослий на це здатний) і перетягла одну дрібну. Ще одна дрібна (років сім) намагалася перелізти і зірвалася у воду. Діти в шоці, мама зовсім далеко, тато десь із фотоапаратом теж не близько.

Тут треба було б написати, що я в чомусь стрибнув у воду. Але оскільки я за п’ять хвилин до цього купався, то був я зрозуміло в плавках 🙂 З’їхав на попі у воду і підхопив перелякану дитину. Незабаром прибіг тато дівчинки і отримав її з рук до рук. Мораль: добре опинитися у потрібний час у потрібному місці.

Це, власне, я до чого. Навіть на невеликих водоспадах слід дотримуватися запобіжних заходів. Не вмієш плавати – не лізь на глибину. Не вмієш стрибати – не скачи по слизькому камінню.

Але повернемося до теми викупатися та милуватися. Що ж робити, якщо ви хочете цього, але рано-вранці дістатися водоспаду Йогині не виходить. А після 11.00 там нескінченні юрби індійсько-ізраїльських туристів. Що ж робити тим, хто хоче усамітнення? Знайти свій водоспад. Нехай він буде не такий вражаючий, як водоспад Йогині, але на ньому не буде нікого.

На околицях Вашішта такого добра вистачає. Є більш-менш відкриті купальні, є напівзакриті, закриті і є секретні. Про секретні я не буду, обіцяв своїм друзям, які показали мені їх. А ось знайти напівзакритий чи закритий водоспад не складно. За бажання.

Наприклад, дорогою до водоспаду Йогині буде невеликий спуск і кам’яний місток через потік води. Праворуч від нього – сходинки. Якщо піднятися ним і трохи пройти, то буде кілька місць для купання.

Або можна від паркування на в’їзді до Вашішту з правого боку по сходинках знову ж таки вгору пройтися до дворівневого симпатичного водоспаду. Але він більш відвідуваний туристами.

Але якщо ви готові до далеких походів, то тут перед вами відкриваються великі перспективи 🙂 Водоспадів у горах багато або навіть дуже багато. Природно, на всіх я не бував, але кілька хороших місць видам 🙂

Якщо спуститися з Вашішта до дороги Маналі – Ле (стежкою від школи) і переправитися через Біас (по мосту або якщо він змитий, то переправою в залізному ящику), то ви потрапите до села Гошал. Саме село симпатичне – багато старих будинків, є кілька храмів. Проходьте її наскрізь. Виходьте на дорогу. Ліворуч – на Олд Маналі. Праворуч – до водоспадів.

Чому я розповідаю так детально? Тому що на картах і паперових, і електронних, на жаль, туго з позначенням цього маршруту. Навіть назви сіл в Гугл-мепс немає. Як і назв річки, що впадає в Біас та долини.

Отже, ви пішли праворуч. Незабаром ви побачите симпатичний високий водоспад Шанаг. За бажання можна видертися до його основи і зробити обмивання 🙂 Купатися там ніде, але випити водички, перекусити (не забувши забрати із собою сміття, хоча його там навалом) можна. І знову в дорогу.

Далі ви підійдете до села Шанаг. Буде розвилка. Вниз до села не потрібно, ну, хіба тільки якщо у вас там справи 🙂 Продовжуємо рухатися праворуч і трохи вгору. Дорогою трапиться невеликий симпатичний храм. І вже відносно неподалік нього – залізний міст через річку (під ним, до речі, є щось на зразок ашраму). Але на міст не йдемо, а йдемо стежкою зліва від нього. Ця дорога й має привести вас до слави, тобто, пардон, до водоспадів. Дорогою, до речі, не забудьте зробити фото – на величезному камені поряд із величезним полем конопель буде малюнок від арт-проекту “Terr(a)ікони”.

Але й далі не все так просто стежка йде вздовж річки. Назва її, як і долини, колись я знаходив, але в пам’яті не зберіг. А на картах, знову ж таки, їх немає. Нехай буде як у “Наутілуса” – “на березі безіменної річки”. (UPD. Начебто як річка називається Палчан. З приводу долини – не впевнений) У міру просування стежкою траплятимуться й місця для купання з чистою водою. Але ми йдемо до водоспадів. В одному чудовому місці стежка закінчиться. Потрібно буде перейти на інший бік. Іноді там буває місток – пара колод. Іноді – не буває. У сезон дощів, коли річка повноводна без опори у вигляді трекінгових чи інших палиць – переправа може бути ризикованою. Ми з друзями якось просто повернули назад, оскільки жодного спорядження в нас не було, а річка того дня була дуже бурхлива. Викупалися трохи нижче, вирішивши, що життя дорожче за водоспади.

Якщо ж вам вдасться переправитися, побачите невелику стежку вліво і вгору. Вам нею. А далі вже рухатиметеся вздовж річки і спостерігатимете за водоспадами. Будуть і місця для купання. Одне з найкращих – там, де стежка вже закінчуватиметься.

Повертатись назад однією і тією ж дорогою? Це якось не для нас. Дійшовши до мосту, сміливо ступайте на нього, переходіть і йдіть дорогою, милуючись краєвидами. Хвилин приблизно через десять буде така собі розвилка (там зазвичай машини місцевих паркуються) – східчаста стежка вгору і східчаста стежка вниз.

З приводу ступінчастої стежки вгору – вона веде до села, назва, яка потребує додаткового пошуку, і на яку я причаїв образу 🙂 . У ньому є Jamdagni rishi temple. Якось під сильним дощем я приперся туди подивитися на цей храм, але мене в нього не пустили… Навіть чай ніхто не запропонував 🙂 Тому подумайте, чи потрібно вам туди? Види звідти, звичайно, шикарні, але я то ходив у дощ і мені з краєвидами теж якось не пощастило 🙂

А ось стежка вниз – це те, що нам і потрібно. Вона приведе вас до села Буруа, причому ви проходитиме повз важливий храм все того ж Jamdagni rishi і в який можна зайти. Далі через село ви проходите до мосту, переходите через Біас, а там уже як хочете – або пішки до Вашишта, або автобусом до одного з коротких проходів у Вашішт.

І ще про один водоспад розповім. Він розташований у долині Соланг. Дістатись до долини Соланг із Вашишта без свого транспорту буває нелегко. Потрібно виходити на трасу та “ловити” автобус. Вийти треба буде у потрібному місці у селі Палчан, а там уже перейти через міст та пішки. Йти далеко 🙂 Ваша мета – витяг (фунікулер) на гору. Щоб прокотитися на ньому треба заплатити якихось шалених грошей – 600 чи 700 рупій. Але він нам ні до чого. Якщо стояти обличчям до нього, потрібно повернути ліворуч і трохи пройти і відшукати стежку вгору. Якщо не вийде, то можна стартувати від тієї точки, звідки слабких туристів на конях возять. Але тоді ви не побачите дуба Гри Баби – Григорія Сковороди (це окрема історія).

Стежка викладена камінням, йти зручно. В одному місці вона з’єднується з дорогою для коней і стає менш зручною. Але водоспад вже близький. У сезон дощів він – великий та красивий. Біля нього – печера шанованого Баби та храм Шиви. Місце гідне відвідування, незважаючи на те, що Баби часто на місці не буває.

До речі, коли я там був минулого року місцеві робили дорогу далі, але пройти нею було ще неможливо. Припускаю, що вже можна 🙂

Недолік водоспаду (або водоспадів – там ще є кілька штук) у долині Соланг у тому, що вони далеко від Вашішта – пішки протягом дня туди і назад не сходити. Але й довкола Вашішта водопадного добра вистачає. Я розповів, до речі, не про всіх. Але вже пальці втомилися по клавішах шльопати, можливо, іншого раза доповню.

Сергій Мазуркевич

Написано: 08.09.2019
Публікація: 07.07.2022