Рік тому я не мав уявлення про гірський народ Па Тхен, та, і до В’єтнаму не збирався. Але так склалося, що судилося мені стати першим українцем, який потрапив на Вогняну містерію Па Тхен. І це стало важливою особистою подією 2024 року.

Все почалося з того, що в червні, будучи в Музеї гірських народів у Хазянгу, я побачив стенди з інформацією про один із найтаємничіших ритуалів гірських народів В’єтнаму. Чоловіки народу Па Тхен не просто ходили вугіллям (як, наприклад, нестінари в Болгарії), а танцювали у вогні. “Мені це треба побачити” – подумав я.

Я вирахував дату цього свята у 2024 році, але десь щось пішло не так у моїх обчисленнях і я помилився.

Я збирався повернутися до В’єтнаму в жовтні 2024 року, але у мене не виходило. І я був трохи в журбі, що не потраплю на Вогняні танці

У листопаді мені потрібно було виїжджати з Таїланду через закінчення дії візи. Я міг зробити це в двадцятих числах місяця, але на ранішні дати були хороші ціни на авіаквитки. І я, можна сказати, випадково купив квитки саме на ті дати, які, як виявилося пізніше, були ідеальними, щоб я міг відвідати свято народу Па Тхен. Через кілька днів після покупки квитків я раптом дізнаюся, що Вогняні танці все-таки в листопаді, а не в жовтні, як я думав.

Чи міг я не поїхати дивитися на них?

Отже, я знав, коли буде свято з Вогняними танцями. Але я не знав точно де. “Ну, в Хазянгу всі точно знають де” – думав я. І помилявся. У Хазянгу всі чули про це, але майже ніхто там ніколи не був. Тому до настання святкового дня я знав лише приблизно район, де все має відбуватися. У зв’язку з цим я виїхав із тимчасовим запасом, розуміючи, що уникнути заїздів у “не туди” буде складно. Тим більше, що Google мепс з якихось дивних причин на Півночі В’єтнаму дуже часто поводиться, м’яко кажучи, дивно.
І справді, заїзди в “не туди” були. Час початку свята наближався, а я все мото-блукав по якихось гірських іпенях. Довелося розпитувати місцевих. Спершу не дуже вдало. Але потім все ж таки розпитування допомогли. Я потрапив у потрібний район, а там уже мене “пристебнули” до мотобайків місцевої молоді, і я благополучно доїхав за ними до місця святкування.

Все виявилося не так, як я гадав. Мені здавалося, що ритуал проходитиме на галявині в лісі, але ні. Величезна площа у містечку, сцена, партійне керівництво, ярмарок, тисячі місцевих мешканців. І я один іноземець, у зв’язку з чим у мене взяли інтерв’ю ханойські телевізійники. І десятки дітей, які дістають одним і тим самим: “Воч з йо нейм?”

Але все це, скажімо прямо, фігня, бо шаман сидів уже на своєму місці, вогонь запалили та ритуал починався

Отже, шаман постукував по спеціальной ритуальной пластині і співав. Чоловіки з народу Па Тхен у традиційному одязі особливо для ритуалу не налаштовувалися, сиділи осторонь, іноді курили, пили воду. У якийсь момент наймолодший із них впав у транс. Це було дещо передчасно. Його обійняли, притиснули до землі, і він затих.

Все почалося, коли колоди згоріли. Тоді учасники ритуалу по одному підходили до шамана, сідали навпроти нього і через короткий проміжок часу впадали в транс, після чого підстрибуючи поспішали до вугілля, що горіло, а там уже руками і ногами “збивали” їх і танцювали в вогненній суспензії.

Трансові ритуали я бачив і раніше. На Пенангу в Малайзії на святі Тайпусам, у Таїланді в китайських храмах у виконанні медіумів і шаманів, і, звичайно, у Гімалаях, де я неодноразово був присутній при спілкуванні гурів (медіумів долини Куллу) з богами.

Але на цей раз був ще й вогонь. І це було не лише хвилююче, а й красиво.
І могло б бути ще більш хвилюючим і красивим

Первинно це не просто стрибки у вогні. Це сакральний обряд. І саме сакральності, на мій погляд, на тому святі, де я був не вистачало.

Як ритуал проходив раніше? На лісовій галявині збиралися учасники церемонії. Глядачів було небагато і здебільшого вони були з того ж народу Па Тхен.

Що я спостерігав? У центрі міста на великій площі на сцені перед партійним керівництвом виступали народні колективи у традиційному радянсько-соціалістичному стилі. Майданчик з багаттям був збоку. Учасники ритуалу почали його не тоді, коли необхідно, а тоді, коли було дано команду зверху. І багато робилося знову ж таки для тих, хто зверху. Глядачів було дуже багато. У тому числі й дуже нетверезих. Під час ритуалу вони шуміли, хихикали-гигикали, намагалися періодично пробратися до багаття.

До честі шамана та учасників церемонії все це не вплинуло на процес (або я цього не помітив). Для них це було не шоу (як для більшості довкола), а важливе дійство. Тим не менш, мені дуже хотілося б подивитися на Вогняну містерію в іншій обстановці, в якій соціум не пригнічуватиме сакральність. Може іншим разом?

Фото – моі. Відео зняв я, а Станіслав Чепурко зробив з нього маленький фільм. Дякую йому за чудову режисерську роботу з матеріалом не найкращої якості!

Сергій Мазуркевич

09.01.2025