З циклу «Монашка та сніговий барс»
Перше оповідання циклу тут: Сніговий барс та монашка

Лхаце доторкнулася до лоба Долми. Долоня відразу ж стала гарячою, настільки сильний був жар у маленької монашки.

“Нічого не допомогає. Що ж робити?” — вкотре подумала Лхаце.

Ліки, які могли допомогти Долмі існували. Але за сумним збігом обставин у той час, коли вони дуже потрібні їх не виявилося у всій долині Спіті. А тут ще погода. Десятиградусний мороз та метрові кучугури. І якщо до Кази ще можна було добратися, то до Маналі вже ніяк. Адже в Маналі або Куллу знайти ці ліки було б зовсім не важко.

Багато людей із Заходу чомусь думають, що й у наш час тибетці лікуються лише засобами медицини Тибету. Це не зовсім так, або навіть зовсім не так. У багатьох випадках так, своя традиційна медицина дуже добре працює. Але, водночас, і ліки медицини Заходу часто допомагають тоді, коли медицина Тибету безсила. Наприклад, як у випадку з Долмою.


Лхаце вже другий рік доглядала Долму. Це традиційна практика, коли старша монашка допомагає комусь із малюків. Але Долма була не звичайною послушницею. Її здібності дивували навіть тих, хто мав свої незвичайні здібності. І особливо дивною здавалася сфера їх застосування — математика.

Те, що Долма могла легко складати, множити і ділити будь-які багатозначні числа, викликало, звичайно, захоплення. Але це було щонайменше з того, що вона могла. Набагато більше вражала її здатність вирішувати найскладніші математичні завдання. Дев’ятирічна дівчинка без особливих зусиль розправлялася із загадками, над якими найбільші уми минулого ламали голови роками. Як? Як їй це вдавалося? Долма не приховувала і завжди казала, що їй допомагає Біла Тара. Що саме богиня нагадує їй правильні рішення. Підстав сумніватися у її словах, як на менш, у монашескому середовищі не було ні в кого. Зрозуміло було, що монастир Пангма — не зовсім те місце, де їй слід було б перебувати. Можливості навчання у цій скромній гомпі на краю світу були невеликі. Долме потрібні були добрі вчителі та всі сучасні методи навчання. І вже була домовленість, що вже наступного літа вона переїде до Дхарамсали, ближче до Далай лами. Його Святість, на прохання Лочен Тулку Рінпоче (XIX інкарнація великого перекладача та засновника монастирів у Долині Спіті Рінгченга Зангпо) особисто взяла участь у тому, щоб цей переїзд можна було здійснити. Що зможе ця дівчинка, якщо здобуде хорошу освіту? Відповідь на це запитання була цікава всім, хто знав Долму.

І ось уже третій день Лхаце доводиться виборювати її життя. Все, що вона робить, лише трохи полегшує симптоми хвороби у дівчинки. Але сама хвороба не минає і Долме стає лише гірше.

Якщо перші два дні в Лхаце ще залишалися надії, що організм маленької монашки впорається з хворобою, то тепер таких надій було все менше і відчай заволодів нею. Так погано Лхаце не було навіть тоді, коли її улюблена подруга Лапа пішла з монастиря з бученом Амідом.

Щойно варто було їй згадати про Лапу, як пролунав дзвінок мобільного телефону. Номер був незнайомий. Але Лхаце одразу зрозуміла, що це Лапа. У її подруги не було свого мобільника (навіщо він бученам?) і вона періодично брала у когось, хто був поруч телефон, щоб зрідки спілкуватися з Лхаце.

Так і виявилось, це була Лапа.

– Привіт подружка.

– Привіт, Лапа.

— Схоже, що щось у тебе не так. Давай, розповідай, що трапилося.

І тут Лхаце прорвало. Всі невиплакані до цього моменту сльози, все, що вона кілька днів стримувала, обрушилося на Лапу. Та не перебивала, дала подрузі можливість виплакатись і хоч трохи скинути напругу. А потім повернула їй втрачену надію.

— Відправ мені СМС з назвою цих ліків на цей номер. Долме пощастило, я зараз поряд з Маналі і за пару годин куплю тобі ці таблетки.

— Лапа, постривай. Ну, купиш ти їх, а що далі? Перевали зачинені. У найкращому разі через тиждень можливо якось дістатися сюди з Маналі. І то через Кіннаур, а це ще кілька днів шляху. А ми не маємо часу. Кожна мить важлива.

– Не тревожься. Є деякі, кому закриті перевали не перешкода.

– Привид?

– Привид. Тільки відправ сьогодні ввечері Теші {щоб зрозуміти, хто такий Теші – читайте перше оповідання циклу} кудись подалі і не замикай двері в свою кімнату.

…

Лхаце прокинулася від того, що відчула на собі чийсь погляд. У темряві виблискували вогнями два жовто-зелені очі. Іншим разом Лхаце б злякалася, але цієї миті вона випробувала радість і полегшення.

— Привид, йди сюди. — покликала вона величезну плямисту кішку.

Ірбіс підійшов. На його спині був прикріплений невеликий згорток, запакований у поліетилен (і де Лапа взяла його в безполіетиленовому Маналі?) {У штаті Хімачал-Прадеш заборонено використання поліетиленових пакетів та упаковки}. Лхаце обережно розв’язала вузли та зняла пакет. Сніговий барс терпляче чекав і як тільки відчув, що вантаж знятий одразу ж зник уночі.

— Привид — він і є привид, — подумала Лхаце, розпаковуючи пакунок.

У пакеті були упаковка антибіотиків і книга D. Eisenbud “Commutative algebra, with a view towards algebraic geometry”.

Сергій Мазуркевич
09.06.2022