Аджанта. Рукотворна поезія

З Еллорою у мене якось одразу все склалося. Я з першого відвідування перейнявся захопленням, яке не залишає мене досі.

З Аджанто все було інакше. Перший раз я був у ній у 2008-му році. І тоді і в наступні кілька разів до ладу розглянути розписи не виходило. І я дуже високо оцінював Аджанту, але не так високо, як Еллор. Три роки тому відбувся переворот. Тепер для мене Аджанта якщо і не попереду Еллори, то точно не позаду.

Що є причиною? Не знаю. Можливо, покращення в системах підсвічування, що дозволяють зараз набагато краще розглянути настінний розпис, ніж у попередні роки. Або мої внутрішні перевороти, які повернули мене до живопису та класичної музики. Занурення у світ власної поезії? Або щось ще? Відповіді однозначної немає.

Зараз Аджанта для мене є естетичним оргазмом. Настінні розписи а секко (зараз фресками називають все, але формально це техніка а секко) вражають завжди ніби бачш їх вперше. А якщо звертати увагу і на декор печер, на всі ці, здавалося б малі, деталі, то є відчуття космічності з-під землі

Аджанта вимагає дуже неспішного вивчення та розгляду. Нетуристичний пробіг. В ідеалі поодинокого проходу. Довгих втикань у якісь тільки тебе елементи, що чіпляють. Аджанта – це мозаїка, яку треба скласти. Не безваріативні пазли, а саме мозаїка, оскільки можна скласти її по-різному і щоразу по-новому.

Аджанта – це краса, що пройшла випробування століттями. Банальність. Проте. Багато з того, що сучасники вважають красивим і значущим вже наступне покоління відносить на смітник. Те, чим люди захоплюються сотні років, не може бути негарним.

Аджанта – це виклик уяві, оскільки ти чудово розумієш, що в момент її розквіту все виглядало інакше – неймовірно красиво. Наскільки неймовірно? Наскільки твоя уява (пардон за суцільну тавтологію) не може це уявити.

Аджанта – це щомиті захоплення тими, хто створив це диво півтори тисячі років тому. Як вони це зробили? Є опис процесу і докладний (втім, у ньому багато припущень і припущень), але все одно незрозуміло як? А тисячі тих, хто звисаючи на мотузках, вирубував печери в твердій породі? Вони ж заслуговують на не менше захоплення.

Аджанта – це завжди більше запитань, ніж відповідей. І розуміння того, що так буде завжди, чим більше відповідей отримаєш, тим більше нових питань з’явиться — це нескінченний процес.

Аджанта – це розуміння того, що деякі записи потрібно робити відразу, а не відкладати на потім 🙂 Тоді в тому потрясіння я міг би донести свої переживання в більш витонченій і точнішій формі, ніж через два місяці. Мені так здається, принаймні 🙂

Про Аджанту в інтернеті є стільки інформації, що просто безглуздо її тут повторювати. Перед відвідуванням печерних храмів із нею непогано було б ознайомитись. Помірковано. А після відвідування ще раз почитати, щоб все відклалося в голові. Але це так. Чисто технічно. Головне ж в Аджанті ні цифри, ні дати, ні хто зображений на стіні, ні яка мудра у Будди, ні як звали, оточуючих його учнів — головне хвилевий естетичний екстаз. Якщо його вдасться відчути — решта не така вже й важлива.

P.S. Я планую тур Бомбей (Мумбаі) — Аджанта — Эллора -Хампі — Бадамі — Гоа з 1 лютого 2023 року. Вільні места ще є 🙂

Сергій Мазуркевич

04.11.2022