Шедеври світового значення у тибетських гомпах Спіті, Кіннаура та Ладакха

Тибетське мистецтво є ілюстрацією розуміння внутрішнього досвіду в паломництві в нескінченну всюдисущість космічної свідомості. Це очищений медитативний всесвіт, покликаний внести в наше середовище рівновагу та спокій
Локеш Чандра

Спочатку я хотів написати велику і серйозну статтю з порівняльними характеристиками п’яти місць, в яких збереглися шедеври мистецтва Тибету такі, як скульптурні фігури зі стуку (суміш алебастру, глини та інших добавок) і фрески, написані кашмірськими майстрами. І, не виключено, що ця робота колись буде зроблена. Але! Вона вимагає ретельного вивчення наукової літератури, в тому числі і англійською мовою, а мені не терпиться виплеснути хоч трохи інформації на цю тему прямо зараз, поки є таке бажання. Тому форма подачі матеріалу буде дещо полегшена 🙂

Отже, у Західному Тибеті є п’ять монастирів у залах яких є такі витвори мистецтва як настінні скульптури, виконані зі стуку та чудові фрески кашмірських майстрів. Зазвичай у літературі (і тим більше в інтернеті) згадується лише два такі місця — Табо (долина Спіті) та Алчі (Ладакх) — тим більше, що вони цілком заслужено ставляться до Світової спадщини ЮНЕСКО. Але є ще три тибетські гомпи, які не меншою мірою заслуговують на включення до списку об’єктів Світової спадщини, ніж теж Алчі. Це монастирі Лалунг (долина Спіті), Нако (регіон Кіннаур) та Рангрік (регіон Кіннаур).

Нижче наведено мій суб’єктивний рейтинг цих дивовижних місць. Мені довелося побувати в них у всіх і, ось у що це вилилося 🙂

5 місце. Алчі гомпа (дата заснування 11 століття).

Найрозкрученіше та найтуристичне місце цього рейтингу. Зрозуміло, що велика кількість туристів робить відвідування Алчі для допитливих дослідників 🙂 дещо напруженим. У той же час, якщо ви вже дісталися Ле (Ладакха), то не побувати в Алчі, ну, ніяк не можна. Візьміть із собою обов’язково ліхтарик – освітлення в храмових приміщеннях немає (для збереження фресок), втім, це справедливо і для інших місць відвідування цього рейтингу.

По дорозі від паркування до монастиря багато торгових крамниць з сувенірами за навіть для Ладакха завищеними цінами. А ось випити кухоль свіжого абрикосового соку в кафе, що ближче всіх інших до монастиря — рекомендую.

4 місце. Рангрік Сунгма Гомпа (дата заснування – приблизно 11 століття). Він же монастир Чаранг.

Добратися до цього місца складніше за все. Знаходиться за два кілометри пішого ходу від села Чаранг, в яке теж потрапити зовсім непросто. Враховуючи те, що зовсім поряд кордон із китайським Тибетом, мінімум три рази доведеться проходити перевірку пермітів та паспортів (один раз поліція, другий та третій — армія).

В одній з трекінгових брошур про цей монастир сказано, що за переказами він побудований за ніч божеством, що набуло вигляду пастуха яків. Місцеві лами зазвичай додають: «Можливо це все легенди. Але ці гори вони точно були створені богами!

І справді — гори довкола прекрасні. Прекрасний і сам головний зал старого монастиря з шедевральними дерев’яними різьбленими внутрішніми дверима. Пропоную повірити на слово, бо фотографувати всередині заборонено, а в інтернеті виявити фото внутрішніх приміщень цього монастиря мені не вдалося.

3 місце. Нако гомпа (заснована імовірно в 11-му столітті – 1025).

Старий монастир (як і новий, зрештою) часто буває закритий. У цьому випадку потрібно запитати місцевих: Де знайти ченців?

Зазвичай дозволяють подивитися дві зали. У тому, що більше представлені виконані зі стуку скульптури п’яти Дхьяні Будд. Що менше є унікальна скульптура Жовтої Тари. Обидва зали дуже і дуже вражаючі.

2 місце. Лалунг гомпа (заснована приблизно в кінці 10-го століття)

Знаходиться у дуже гарному місці. Головний зал старого монастиря чудовий — перенесення на 1000 років тому гарантовано 🙂 Прекрасна і мандала Будди Вайрочани в окремій будівлі.

1-е місце. Табо гомпа (заснована у 996 році).

Безперечний лідер рейтингу. Один з найвідоміших монастирів Тибету Індії. Один із найдавніших і в Індії та Гімалаях — точно найдавніший із чинних. Один із найсвященніших на думку Далай лами, який писав: «Табо — найбільший монастир Спіті, збудований у той час, коли Індія та Тибет разом розповсюджували буддизм у Гімалаях».

За однією з місцевих легенд Далай Лама сказав, що якби він міг піти на пенсію, то оселився саме в Табо. До речі, саме по собі селище досить непоказне, але старий монастир це щось. Особливо його головна зала. Процитую самого себе (стаття “Тибетські монастирі в Краю снігів”): “Табо йде в небо, як це не парадоксально мало не з-під землі (найдавніші споруди монастиря Тибету, заснованого в 996 році за 1000 років історії вже трохи пішли під підлогу землю). Потрапляючи до головної зали монастиря, натуральним чином провалюєшся на тисячу років тому. Цьому сприяє і напівтемрява (світло не включають, щоб не нашкодити фрескам), і численні настінні скульптурні зображення місцевих та загальних захисників буддизму (фігури зроблені зі стуку — суміші алебастру та глини), і Калачакра-мандала в центрі, і Махавайрачана позаду вівтаря. Все це в комплексі накриває тебе так, що довгий час перебуваєш збентежено («Хто я? Де я?»). А потім просто йдеш у Небо…”

Сергій Мазуркевич

16.07.2022